Розвиток образного мислення молодших школярів засобами інтегрованого навчання: концептуальні підходи

Перед освітньою системою України стоїть комплекс проблем, серед яких
одне із головних завдань є реформування змісту початкової освіти, відповідно
до прийнятої Концепції нової української школи. У сучасних умовах потік
інформації бурхливо зростає, тому важливим є розвиток психічних процесів і
особливо мислення у молодших школярів.
Проблема навчання і розвитку учнів актуалізується тоді, коли система
традиційної шкільної освіти не справляється з новими соціальними запитами,
не забезпечує необхідного рівня орієнтації людини в складних умовах
сучасного виробництва і суспільного життя. Зусилля науковців та практиків
сьогодні спрямовані на пошуки нових організаційних і змістовних компонентів
навчальної діяльності, що сприяють розвитку образного мислення молодших
школярів та оптимізують навчальний процес. Для вирішення проблеми
оновлення змісту шкільної освіти передбачається створення таких теоретико-
методологічних підходів, які спиралися б на реальний досвід школярів та їх
зону найближчого розвитку, сприяли пізнанню оточуючого середовища.
У віковій психології виділяють концептуальні підходи до розвитку
мислення молодших школярів. Зокрема у роботах Ж. Піаже мислення
розглядається як біологічний процес. Для нього характерний когнітивно-
генетичний підхід, у якому психічний розвиток розглядається як якісний
процес, обумовлений внутрішніми законами саморуху. Головним Ж. Піаже
вважав розвиток мислення та пізнавальних процесів у дітей. Згідно з цим
підходом розвиток мислення і його стадії детерміновані та підлягають певним
закономірностям. Особливо важливо зрозуміти механізми пізнавальної

2
діяльності особистості, приховані за зовнішньою картиною її поведінки.
Дослідження засвідчили, що розвиток мислення людини полягає у переході від
самоактуалізації, зосередженні на ситуації, іншій особі до об’єктивної позиції
щодо зовнішнього світу[6].
У працях Т.М. Лисянської зазначений системний підхід у вивченні
операцій мислення молодших школярів, який вказував на те, що процес
становлення цілісності мислення, як системи, потрібно розглядати як поступове
цілеспрямоване підвищення поєднання структури мисленнєвих операцій учнів.
Вчена виходить з того, що для віку молодших школярів притаманна
допитливість, яка є важливим стимулом для розвитку всіх мисленнєвих
операцій, зокрема операцій аналізу і синтезу [4].
Задачний підхід до вивчення і розвитку мислення школярів був
використаний у роботах Г.О. Балла. Суть його полягає у тому, що у кожній
досліджуваній ситуації, по-перше, виділяються розв’язувані задачі і ті, хто їх
розв’язує, по-друге, визначаються типи і характеристики цих задач, по-третє,
встановлюються засоби й способи їх розв’язання [1].
У працях Л.С. Виготського зазначено, що в основі вивчення і розвитку
образного мислення учнів засобами навчальної діяльності лежить особистісно-
діяльнісний підхід, суть якого полягає у тому, що навчання, у якому
враховуються дії учня, які він уже вміє виконувати сам і які може виконати з
допомогою дорослого, є основною детермінантою психічного і розумового
розвитку дитини [3]. Він ґрунтується на положеннях принципу єдності психіки
та діяльності і підкреслює, що лише у навчальній діяльності школяра,
враховуючи при цьому зміст, закономірності і особливості цього процесу,
оволодіння загальнокультурними компетентностями виступає як основна мета і
результат цієї діяльності. Цей підхід передбачає, що в центрі навчання
знаходиться сам учень – його мотиви, цілі, його особистість. Виходячи з
інтересів учня, рівня його знань і умінь вчитель визначає навчальну мету
заняття і формує, спрямовує і коригує весь освітній процес у цілях розвитку
особистості учня. Звертається увага на те, що в процесі викладання будь-якого

3
навчального предмету максимально виховуються національні, загальнолюдські,
моральні цінності дитини. В цілому особистісно-діяльнісний підхід у навчанні
означає, що насамперед в цьому процесі ставиться і розв’язується основна
задача освіти – створення умов розвитку гармонійної, всебічно розвинутої
людини.
У процесі особистісно орієнтованого підходу (В.В. Рибалка) розвиток
учня як особистості відбувається через постійне збагачення, перетворення
власного досвіду як важливого джерела власного розвитку, а навчальний
процес будується на основі врахування індивідуальних інтересів і потреб
кожної дитини. Навчання, змінюючи зміст і метод викладання навчального
матеріалу засобами організації навчальної діяльності дітей, створює інше
середовище життєдіяльності дитини, справжню соціальну ситуацію розвитку
особистості. Це виявляється у тому, що затверджується система стосунків
рівності з ровесниками і дорослими, складається ситуація захопленого
мисленнєвого пошуку, знімається тягар зовнішньої соціальної стимуляції, що
сприяє формуванню почуття відповідальності за свою діяльність. У даному
навчальному процесі центральною фігурою, від якої залежить успіх, є не
вчитель, а учень. І функція вчителя полягає не у передачі знань, а в організації
навчальної діяльності дітей [7].
У працях В.О. Моляко розкривається творчий підхід у ході розв’язання
школярами творчих задач, аналізуються актуальні соціально-психологічні
аспекти проблеми обдарованості та психології творчості і її виявлення у дітей
під час їх навчальної діяльності. Вчені розглядають творчість як засіб
особистісного росту та гармонізації людських стосунків. Їх цікавить питання
розвитку творчості та обдарованості дитини, аналізують питання активізації
творчості обдарованих дітей [5].
З позицій окреслених теоретичних підходів проаналізовано сучасні
дослідження питань забезпечення інтеграції змісту освіти (І.Д. Бех). У роботах
цих дослідників підкреслюється, що інтегрований підхід дозволяє усунути ряд
недоліків традиційної початкової освіти: протиріччя між об’єктивно

4
зростаючим обсягом наукових знань і неможливістю засвоєння їх системи у
рамках діючої системи навчання, дублювання та різний підхід до трактування
спорідненого навчального матеріалу, асинхронність вивчення окремих тем,
порушення наступності у викладанні предметів і ряд інших. Інтеграція може
призвести до значного скорочення загального обсягу змісту середньої освіти,
розвантаження програм і створити кращі умови для розвитку мислення
молодших школярів [2].
Традиційна предметна структура школи прийшла до протиріччя з
можливостями учнів, з необхідністю організації змісту задля розвитку
особистості, а не лише для засвоєння і закріплення отриманих знань і умінь.
Школа повинна не лише забезпечити школярів надійними знаннями і навчити
їх діяти, але й сформувати стійкі інтереси до пізнання нового, сформувати
життєві компетентності людини, яка здатна адаптуватися у сучасному
інформаційному суспільстві, скласти в єдину картину уявлення про світ.
Соціальні, виховні та дидактичні завдання, вікові особливості детермінують
необхідність постійного удосконалення методичної системи початкової школи.
Зазначеним вимогам відповідає інтегрований підхід. Він забезпечує органічне
поєднання різноманітних знань і методів пізнання на науково визначеній основі
і є важливим чинником у формуванні світогляду учнів. Інтегрований підхід у
навчанні сприяє розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у руслі
поставлених учителем конкретних навчальних завдань, інтенсивному розвитку
молодших школярів в аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до
подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загально навчальні
навички дітей. Розвиток образного мислення являє собою складну динамічну
систему кількісних та якісних змін, які відбуваються у мисленнєвій діяльності
дитини у зв’язку з її віком і збагаченням життєвого досвіду.
Отже, розвиток образного мислення молодших школярів засобами
інтегрованого навчання не відриває навчальний матеріал від реальних життєвих
проблем та особистісного досвіду дитини, що у подальшому призводить до

5
перенесення здобутих у школі знань на реальні життєві ситуації, готовності до
адаптації у сучасному соціумі.

Список використаних джерел

1. Балл Г.О. Побудова систем розвиваючих завдань на основі математичних
задач / Г.О. Балл, Т.К. Чмут// Поч. школа. – 1982. – №3. – С. 20-24.
2. Бех І.Д. Інтеграція як освітня перспектива / І.Д. Бех // Початкова школа. –
2002. – № 5. – С. 5-6.
3. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С. Выготский. – М.:
Педагогика, 1991. – 479 с.
4. Лисянская Т.Н. Динамика взаимосвязи мыслительных операций у
младших школьников: Дис…канд. психол. наук: 19.00.07 / Т.Н.
Лисянская // АПН психологии УССР. – К., 1979. – 199 с.
5. Моляко В.О. Психологія дитячої обдарованості: метод. рекомендації /
В.О.Моляко, О.І. Кульчицька, Н.І.Литвинова.– К., 1995. – 25 с.
6. Пиаже Ж. Психология интеллекта. Генезис числа у ребенка. Логика и
психология: Пер. с англ. и фр. Т. / Ж. Пиарже // Международ. пед.
академия, 1994. – 674 с.
7. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні
старшокласників: монографія /В.В. Рибалка. – К.: Деміур, 1998. – 160 с.